Капіталістичний уклад в Японії почав складатися в наприкінці XVIII-початку XIX ст. В 50-60-х рр. у внутрішньополітичному житті країни відбулися глибокі зміни. Під тиском США, Росії і Англії в 1854 р. Японія змушена була відмовитися від політики самоізоляції, відкрити ряд портів для іноземних кораблів. Японія входила у світовий ринок. Розпочата у 1867-1868 рр. традиційна боротьба між знатними пологами за владу завершилася буржуазною революцією Мейдзі. У цьому русі взяли участь нарождавшаяся буржуа-зія, збіднілі, патріотично налаштовані самураї (лицарі), селяни, міська біднота. Імператорське військо, розбивши військо сьогуна (полководця), у травні 1868 р. вступило в столиці Едо (Токіо). Уряд було скинуто. Імператором Японії став 15-річний Муцухіто (1852-1912).

В умовах кризи, краху державної фінансової системи, загрози перетворення країни на сировинний придаток розвинутих держав у Японії виник могутній антизарубіжний, антисегунівський рух, в якому брали участь найширші кола населення. Об'єднані сили опозиції (представники самурайських князівств Тесю, Сацума та інших, великої торгової буржуазії)" котрі прагнули модернізувати феодальний режим, здійснили урядовий переворот.